Якщо гіпотетичний чоловік, що важить 200 фунтів (90,7 кг) буде займатися бігом середньої інтенсивності по 60 хвилин в день чотири рази на тиждень протягом 30 днів, то він втратить 5 фунтів (2,3 кг). «Якщо ж ця людина збільшить споживання їжі, або трохи більше відпочиватиме після тренувань, то він втратить ще менше ваги» – пояснює Холл.

Так що, якщо хтось з серйозною зайвою вагою, або ожирінням захоче зігнати десятки кілограм, то йому знадобиться для цього неймовірно багато часу.

Виснажливі тренування навпаки можуть сприяти збільшенню ваги.

Те, скільки ми рухаємося пов’язано з тим, скільки ми їмо. Мало хто вірить в те, що вхідні та вихідні калорії незалежні один від одного. І тренування можуть підсилювати відчуття голоду настільки, що ми з’їмо більше калорій, ніж тільки що спалили.

Опубліковане в 2009 році дослідження (29) показує, що люди схильні збільшувати споживання їжі після занять спортом – або тому що вони вважають, що спалили вже багато калорій, або тому що їм більше хочеться їсти.

Огляд досліджень в 2012 році показав (30), що людям властиво переоцінювати кількість енергії, витраченої на фізичні вправи і є більше, коли вони тренуються. «Ви важко працюєте на тренажері протягом години і зводите це нанівець за п’ять хвилин їжі після цього» – додає Хол.

Шматок піци, або, наприклад, солодкий кавовий напій, або стаканчик морозива може нейтралізувати користь годинного тренування. Крім того, є дані (31) котрі вказують на те, що багато людей просто «сповільнюються» після тренування (32), використовуючи менше енергії на неспортивні активності. Вони можуть вирішити полежати відпочити, менше метушитися, бо вони втомилися, або скористатися ліфтом, замість того, щоб піднятися по сходах. Такі зміни називаються «компенсаторним поведінкою» (33) і вони зводяться до підсвідомого зниження енерговитрат після того, як ми спалили багато калорій на тренуванні.

Фізичні навантаження можуть викликати фізіологічні зміни, що ведуть до консервації енергії. Найбільш інтригуючі теорії, що пояснюють чому спортивні заняття мало допомагають схуднути, пояснюють які зміни в нашому організмі регулюють енергію після навантажень.

Вчені виявили феномен званий «метаболічна компенсація», що веде до того, що у людей, котрі витрачаючи багато енергії на фізичну активність, або втрачають багато ваги, сповільнюється метаболічний обмін (34). «Коли ви піддаєте своє тіло стресу, то на наш погляд починаються фізіологічні зміни – компенсаторні механізми, які змінюються в залежності від рівня фізичного навантаження, якім ви себе піддаєте» – говорить спортивний фізіолог з університету Лойоли Лара Дагас. Іншими словами, наше тіло активно чинить опір нашим спробам скинути вагу. Цей ефект добре задокументований, хоча він може виникати у різних людей по-різному. 

У 1994 році в журналі Obesity Research було опубліковано дуже цікаве дослідження (35). Вчені піддали сім пар ідентичних молодих близнюків, що проводили зазвичай малорухливий спосіб життя, інтенсивним фізичним навантаженням протягом 93-денного періоду. Майже кожен день вони повинні були по 2 години провести на велотренажері. Близнюки були також поміщені в лікарняну палату і за їх харчуванням ретельно стежили фахівці-дієтологи, які забезпечували незмінність їх рівня споживання калорій. 

Незважаючи на перехід від малорухливого способу життя до майже щоденних тренувань, учасники втратили в середньому по 11 фунтів (5 кг), результати варіювали в діапазоні від 1 до 17 кг. Учасники спалили під час вправ на 22% менше калорій, ніж було розраховано вченими перед початком експерименту. Пояснюючи це явище, вчені написали, що або метаболічний обмін учасників сповільнився, або вони витрачали менше енергії за межами двогодинних періодів тренування. 

Дагас називає цей феномен частиною «механізму виживання»: Можливо тіло консервує енергію після навантажень з метою зберегти жирові відкладення для майбутніх потреб в енергії. Поки що, вчені не знають, чому це відбувається і як надовго цей ефект зберігається в людях. «Ми знаємо точно, що якась метаболічна адаптація відбувається при певних обставинах» – говорить Девід Еллісон – «і ми знаємо точно, що якась поведінкова компенсація відбувається за певних обставин. Ми не знаємо масштабів цієї компенсації, обставин що її викликають і у кого вона відбувається.» 

Витрата енергії може мати верхню межу. Ще одна гіпотеза, що пояснює чому так складно втрачати вагу за допомогою фізичних навантажень, полягає в тому, що в певній точці зростання витрат енергії досягає плато. У роботі, опублікованій в 2016 році Понтцером в журналі Current Biology (36), він і його колеги виявили доказ існування верхньої межі. У дослідженні взяли участь 332 людини з Гани, ПАР, Сейшел, Ямайки і США. 

Протягом восьми днів вчені вели спостереження над їх фізичною активністю і витратою енергії. Учасників розділили на три типи залежно від звичного для них рівня фізичних навантажень: малорухливі, помірно рухомі (тренування 2-3 рази на тиждень) і активні (тренування майже кожен день). 

Фізична активність відповідала тільки за 7-9% калорій, що спалюються учасниками всіх трьох груп. Помірно рухливі спалювали в день приблизно на 200 ккал більше, ніж малорухливі, але вище цього рівня витрата не зростала. Як пишуть автори роботи, «після коригування з урахуванням ваги і статури загальна витрата енергії позитивно корелюввлась з рівнем фізичної активності, але зв’язок був значно сильніше в нижньому діапазоні активності.» 

Інакше кажучи, після досягнення певного рівня фізичних навантажень, ви вже не спалюєте калорії з такою ж швидкістю, загальна витрата енергії в кінці кінців досягає плато. «Плато – це зовсім інший спосіб розуміння витрати енергії» – говорить Понтцер. «І Всесвітня Організація Охорони здоров’я і виробники фітнес-гаджетів говорять вам, що чим більше ви активні, тим більше калорій ви спалюєте протягом дня. Усе. Точка, крапка.» 

Інші дослідники теж задокументували «енергетичні стелі» (37) і «верхні межі» (38) у дуже різних людей – від учасників Тур де Франс, до лижників-олімпійців і не спортсменів. 

Грунтуючись на своїх дослідженнях, Понтцер запропонував нову модель, яка відкидає старий підхід – «споживання калорій мінус витрата калорій», згідно з яким відношення витрати енергії організмом до фізичної активності є лінійним (т.зв. «сумарна» модель витрати калорій).